Конспект уроку за темою: "Павло Тичина. Життєвий і творчий шлях. Збірка „Сонячні кларнети”

МЕТА: розкрити учням умови, в яких формувався поет, охарактеризувати

основні мотиви його творчості, трагізм творчої долі митця; розвивати

усне мовлення учнів, навики виразного читання поетичних творів;

виховувати учнів любов до рідного краю, формувати естетичні смаки.

Обладнання: портрет П.Тичини, виставка його творів та творів про поета,

роздруковані тези, репродукції картин.

Тип уроку: урок – поетичний ринг.

Хід уроку.

1. Оголошення теми, мети, завдань уроку.

2. Епіграф до уроку:

Ах, скільки радості, коли ти любиш землю,

Коли гармонії шукаєш у житті.

П.Тичина

Вступне слово вчителя

Які ж ми бездушні, холодні, голі!..

О де ти, учителько в дальній школі?

Яка ж ти байдужа була і чинна!

І як все кривилась: ах, той Тичина!

А ви, тугодумні, вказівоперсті,

Освітні чиновники в Міністерстві!

Ви що в хрестоматії понапихали?!

Якого поета в народу украли!

Чи, може, так треба: ні дум, ні ідей?!

Навіщо поети, як є хокей?!

Навіщо нам пісня у труднім поході,

Світанні тумани, веселі дощини?

Вмира в епіграмах і гине в пародіях

Обложений лозунгами Тичина...

Спасибі, артисте, за вечір оцей,

Хоч ви і зірвали шикарний хокей!

Спасибі за ці кільканадцять хвилин!

Хокеїв – сто тисяч! Тичина – один!

Ці сповнені болю поетичні рядки є фрагментом балади, яку написав

Станіслав Тельнюк 30 січня 1971 року з приводу прикрої події, В одному з

гуртожитків мав відбутися поетичний вечір для робітників заводу „Ленінська

кузня”. У цей час по телевізору транслювали хокей, і хлопці були незадоволені,

що їм розповідали про Тичину. Спочатку Петро Петрович Кисельов (артист-

декламатор) читав поезію Павла Григоровича і говорив про нього, а С.Тельнюк

декламував інтимну лірику поета. Слухачі забули про хокей. При закінченні

вони щиро дякували за вечір. Та все ж щось прикре лишилось в душі.

Ми часто беремося судити про те, чого не знаємо або знаємо не до кінця.

Таке поверхове сприйняття нашого минулого, побіжні знання про талановитих

українців, їхню спадщину, негативно позначилися на національній культурі, що

особливо відчувається сьогодні.

У декого творчість П.Тичини зводиться до слів „Трактор в полі дир-дир-

дир. Ми за мир. Ми за мир” або ж до вірша „Партія веде”. Щоб не повторити

помилок минулого, ми сьогодні розпочнемо вивчення життя і творчості одного

з найкращих поетів України, - Павла Григоровича Тичини – неповторного, не

схожого на жодного із митців світової літератури, і разом з тим поета трагічної

долі, бо, як писав В.Стус „в історії світової літератури , мабуть, не знайдеться

іншого такого прикладу, коли б поет віддав половину свого життя високій

поезії, а половину – нещадній боротьбі зі своїм геніальним обдаруванням”.

Учнівські повідомлення

Напередодні всі ви отримали опорні тези, з яких довідалися чимало про

Павла Григоровича Тичину, про його однодумців та опонентів, попередників,

сучасників і нащадків. Дізналися про світ захоплень геніального Тичини, його

пошуки, злети, розчарування і падіння.

Роздуми над збіркою „Сонячні кларнети”

Кажуть, що поет починається, як і річка, - з джерела. Павло Тичина своєю

першою збіркою”Сонячні кларнети” увійшов в українську літературу як

весняна повінь – безмежна й безберега. Чи мав він своє джерело? Так! Це

волелюбний рідний край, напоєна мудрістю і силою древня загадкова

Чернігівська земля, чарівна мова земляків, які говорили, як співали, сплітаючи

воєдино мову і мелодію.

Кажуть, що поети розквітають раз на віку. Якщо це так, то П.Тичина

розцвів у молоді роки. Його збірки: „Сонячні кларнети” (1918), „Замість сонетів

і октав” (1920), „Плуг” (1920), „В космічному оркестрі” (1921), „Золотий гомін”

(вибране, 1922) – це справді висока поезія.

А сьогодні на уроці мова піде про одну з найкращих, найпоетичніших

збірок П.Тичини „Сонячні кларнети”.

Записати у зошити:

Це чудова книжка, була й залишається подією в історії українського

письменника... Лірика цієї книжки – щире золото... Взяти відразу такий рівень

поетичної досконалості не кожному дано...

Б.Якубовський

Збірка „Сонячні кларнети” вражає гармонійним поєднанням музики, барв,

звуків природи, сонця. Це справжній гімн життю, пісня ніжності, радості й

суму. Вишукані, ніжні й тонкі, барвисті й мелодійні вірші зачарували весь світ.

Ви вже знайомі з багатьма поезіями збірки: „Хор лісових дзвіночків”, „А я у гай

ходила”, „Гаї шумлять” – отже, ваше естетичне чуття мало підказати вам, що ці

твори – незрівнянний сплав звуків, музики, точного художнього малюнку.

Загальна характеристика збірки „Сонячні кларнети”

Збірка „Сонячні кларнети” вийшла друком у 1918 році. У віршах її

поєдналися дві музи – Музика і Поезія з братом Живописом. Тому картини

заговорили звуками, звуки утворили полотна, слова засяяли барвами. Назва

збірки – поетичне вираження авторського розуміння гармонії Всесвіту. До неї

П.Тичина включив 44 найкращі свої твори, які умовно можна поділити на три

тематичні групи.

До першої належить лірика з пейзажними і любовними мотивами.

Друга група – вірші про народне горе, спричинене Першою світовою

війною.

Третя група тематично поєднується з другою: Україна і революція.

Аналіз поезій збірки

„Ви знаєте, як липа шелестить?”

Поезія належить до жанру пейзажної лірики. Як відомо, ліричні пейзажі –

це своєрідна форма художнього пізнання людської душі. Вірш „Ви знаєте, як

липа шелестить?..” пейзаж – паралелізм, що нагадує фольклорні твори, де

картини природи пов”язані з душевними настроями, а події людського життя

часто виступають як паралель до явищ природи. Ось і в цій поезії відчутна

єдність пейзажного образу і ліричного настрою. Духовна спорідненість

ліричного героя зі світом природи передається всією силою барв, мелодій,

голосів рідної землі. Картини природи і людські почуття чергуються.

Риторичні запитання (Ви знаєте, як липа шелестить у місячні весняні ночі?

Ви знаєте, як сплять старі гаї?), риторичні окличні речення (А солов”ї!... Та ви

вже знаєте, як сплять гаї!) привертають увагу до краси весняної ночі, готують

до сприйняття наступної картини.

Вражають інтонації цього твору, ніжність, мелодика слова, чаруюча

принадність пейзажних картин незрівнянної української ночі.

К.Білокур „Квіти і березоньки ввечері”

Аналіз поезії „Арфами, арфами...”

„Арфами, арфами...” критик Леонід Новиченко про вірш скаже, що до

збірки „Сонячні кларнети” епіграфом „слід було б взяти цю чудову за своїм

„золотим” мажором пісню юності, - цей широкодзвонний, неначе й справді

виконаний на арфі, жанр весни”.

У поезії всього чотири строфи. Фабула розмежована і поділена за строфами

рівномірно. У першій змальований прихід весни. Поет подає дивної краси

живописний портрет її: „Йде весна запашна, квітами-перлами закосичена”.

Друга строфа віщує грозу картиною хмар-дум, якими вкривається небо. У

третій – ліричний герой милується весною, що дзвенить потічками і співом

жайворонка. В останній строфі розкривається піднесений душевний стан

персонажа, який звертається до коханої із закликом відкрити своє серце весні.

Сандро Боттічеллі „Весна”

„О, панно Інно...”

Інсценізація

Автор. Якось Павло Тичина прочитав у товаристві свій вірш „Арфами,

арфами...”. Усім він сподобався, тільки одна дівчина на ймення

Поля, сказала:

Поля. А я знаю подібний у Вороного – „Блакитна панна”.

Має крилами весна запашна,

Лине вся в прозорих шатах,

У серпанках і блаватах...

Сяє усміхом примар з-поза хмар

Попелястих, пелехатих...

Автор. Павло також знав цей вірш... і зрозумів, що Поля хоче натякнути,

ніби його, Тичинин, вірш неоригінальний чи навіть запозичений.

Знітився, не знав, що відповісти... Втрутилась Інна – сестра Полі.

Інна. У вас, Павле, зовсім інша музика, зовсім не той настрій... Микола

Кіндратович милується весною, як, пробачте, добродушний дідок –

молодою дівчиною. Він намагається описати її ще кращою, ніж

вона є... А у вас – весна ваша ровесниця, як ось Поля чи я. І ви

говорите, те, що бачите й відчуваєте...

Автор. Павло мовчки дивився на дівчат і думав про Полю. Гарна,

миловидна, запальна... Він розумів, що вона йому дуже, дуже

подобається. А от чи він їй? Він ще не знає, що буде далі... А далі

буде так. Він із Полею стрічатиметься не раз. Покохає її шалено-

безнадійно. Читатиме вірші, говоритиме про музику, але Поля

чогось не договорюватиме...

Цьому моменту в житті Тичини художник Михайло Жук присвятив своє

загадкове панно „Біле і чорне”.

Аналіз поезії

Вірш „О, панно Інно” складається всього з двох восьмирядкових строф, а

скільки в ньому трепетного почуття, щему, ніжності. Здається, перед нами 74

звичайних простих слів. Але тисячі разів чуті слова письменник ввів у свій

контекст, і вони набрали особливої ритмічності і образності, заграли, як

відшліфований алмаз, зблиснувши такою барвистою гамою злотоцінної любові

і ніжності.

Виразне читання поезій П.Тичини.

Митці про збірку „Сонячні кларнети”

Підсумки уроку.

Д/з. Біографія письменника. Напам’ять „Ви знаєте, як липа шелестить?”